"Сумнівна слава та сумна доля": В окупованому Лисичанську росіяни знімають кіно

Колись більшість росіян навіть не чули про Лисичанськ, а тим більше не знали, де знаходиться це українське місто. Сьогодні новини про Лисичанськ звучать чи не з кожної праски в РФ. Російські пропагандисти намагаються показати "відродження" міста, пихато розповідаючи про "відновлення" Лисичанська, немов про "велике будівництво РФ", подібно до Біломорканалу або БАМу. Про це навіть знімають кіно у окупованому місті.

Кремль виділив агломерацію Сєвєродонецьк-Лисичанськ-Рубіжне під повний контроль свого суб'єкта – Республіку Татарстан. Особливу увагу влада Татарстану вирішила приділити Лисичанську, реалізувавши у місті "показові проєкти", мета яких - демонстрація "відновлення інфраструктури" та "ініціювання будівельних проєктів". Час Пік розповість, про що буде фільм, який знімають у Лисичанську. А також про те, чого точно не покажуть й не розкажуть росіянам.

Чому з трьох міст обрали Лисичанськ, здогадатися нескладно. Для "показового відновлення" обрали місто, яке менше постраждало від обстрілів у порівнянні з Сєвєродонецьком та Рубіжним. Отже, на його "відновлення" знадобиться менше коштів.

"Правдиві історії"

Нещодавно російські ЗМІ розтрубили, що режисер із Татарстану знімає документальний фільм у Лисичанську про татар, які відновлюють "звільнене" місто. Зйомки документального фільму вже розпочалися, його назва – "Назначение". Як повідомили у пресслужбі глави Республіки Татарстан, казанський режисер розповість про татар, які живуть у Лисичанську й "беруть участь у відновленні нової російської території". Одним із головних героїв фільму стане віце-прем'єр Татарстану Євген Варакін – головний куратор Лисичанська від регіону-шефа.

До речі, це вже четверта робота казанського режисера Олексія Барикина про окупований Лисичанськ. Раніше він зняв фільми "Кормильцы", "Казань - Лисичанск" та "Голоса из колыбели". В них розповідається, як Татарстан допомагає "російському Лисичанську" повернутися до мирного життя. Гуманітарна допомога, будматеріали, буржуйки для опалення, годування місцевих мешканців та "правдиві історії" від місцевих "звільнених почекунів" - ось про що ці фільми. Хоча варто лише прочитати назви знятих робіт й все стає зрозуміло.

Що дасть лисичанам така слава? Абсолютно нічого! Це фільми не про бідних лисичан, багато хто з яких відразу втратив все і сьогодні тягне жалюгідне існування. Це ода російським "благодійникам", які спочатку зруйнували, розтоптали, відібрали, а тепер виставляють себе рятівниками, годувальниками та покровителями.

Які емоції викликають у російських зомбі-телеглядачів такі фільми? Співчуття, жалість, співпереживання? Аж ніяк! Росіянам начхати на бідних мешканців зруйнованих українських міст, і ті це відчувають одразу ж, потрапляючи зі своїми проблемами на територію РФ. У росіян таке кіно викликає почуття гордості за "велику та могутню", яка завжди, скрізь і всіх "рятує"...

Про що ніколи не розкажуть кремлівські пропагандисти

Розповідаючи про "відродження" Лисичанська та "велику допомогу" лисичанам російські пропагандисти чомусь мовчать про те, з чого раптом місту взагалі знадобилося відновлення. Чому довкола зруйновані та згорілі будинки, школи, дитячі садки, торгові центри, аптеки, лікарні тощо. Чому люди вже два роки живуть без води, світла, опалення та каналізації, забули що таке нормальний мобільний зв'язок та інтернет. Чому люди змушені стояти в чергах, щоб отримати кульок гарячого супу чи каші та радіти, якщо раптом вдається урвати непотрібні, але безкоштовні ліки.

Чому Лисичанськ спорожнів, чому більшість місцевих жителів змушені були залишити рідні будинки, чому ввечері місто наче вимирає, чому школярі не можуть нормально вчитися, а люди отримати якісну медичну допомогу... Ще багато таких "чому", на які кремлівські пропагандисти не дадуть відповіді. Причина банальна - ці біди лисичан почалися тоді, коли російська орда вирішила "звільнити" місто.

Задля справедливості варто зазначити, що росіянам показують і руйнування у Лисичанську, і знедолених місцевих жителів. Але в обстрілах міста та всіх бідах лисичан звинувачують Україну, як прописано у кремлівській методичці...

Зранене місто

У Лисичанську російські "визволителі" безжально знищували обстрілами як сучасні будівлі, так і пам'ятки архітектури ХІХ століття. Наприклад, будівля Лисичанського протитуберкульозного диспансеру та Лисичанської гімназії, що входили до "Бельгійського архітектурного ансамблю".

Двоповерхова будівля, в якій останніми роками знаходився Лисичанський тубдиспансер, була збудована у 1891 році. У травні 2022 року російські окупанти знищили його обстрілами.

Будівля Лисичанської гімназії була збудована у 1895 р. і була пам'яткою архітектури ХІХ століття. У травні 2022 року під час обстрілу її було знищено.

Лисичанський державний гірничо-індустріальний коледж (Лисичанський гірничий технікум) було засновано у травні 1872 як штейгерська школа. Новий навчальний комплекс для гірничого технікуму, де він розміщувався до останнього часу, було здано в експлуатацію у 1953 році. 7 червня 2022 року російська артилерія обстріляла Лисичанськ, внаслідок обстрілу старовинна будівля гірничого технікуму згоріла.

У 2022 р. навчальному закладу виповнилося 150 років. Воно пережило Першу та Другу світову війни, німецьку окупацію, проте не змогло вижити під час "визволення" росіянами. Варто зазначити, що положення про технікум було затверджено особисто імператором Російської імперії Олександром ІІ. У ньому побував російський вчений Д.І. Менделєєв, який прочитав низку лекцій.

Центр позашкільної роботи зі школярами та молоддю (Будинок техніки) у Лисичанську розташовувався в не менш поважній будівлі, яка також була однією з визначних пам'яток міста. До війни там працювало багато гуртків, де діти танцювали, співали, займалися творчістю. Перед окупацією міста там розташовувався гуманітарний штаб. На початку червня 2022 року російські війська обстріляли старий центр Лисичанська. Будинок техніки згорів, близько 30 попадань у будівлю повністю її знищили.

Не витримали російських обстрілів й сучасні споруди. Внаслідок масованих обстрілів центральних районів міста зруйновано чимало інфраструктурних об'єктів, зокрема, торгових центрів. ТЦ до війни були одними з найбільш багатолюдних місць у місті. Сучасні, зручні, з великим асортиментом товарів. Сюди за покупками приїжджали не лише лисичани, а й мешканці сусідніх міст. Тут можна було знайти подарунки на будь-який смак та бюджет, закупити продукти, знайти товари та аксесуари для облаштування житла.

Тепер ТЦ "Лимон", "Кристал" ("Сільпо"), так і недобудований "Версаль" та ТК "Донбас" (колишній "Абсолют") виглядають однаково - від них залишилися лише руїни... На думку російських окупантів, саме так виглядає " визволення"...

З початку повномасштабної війни російська армія знищила всі мости, що з'єднують Лисичанськ і Сєвєродонецьк - "Павлоградський", "Пролетарський" та "Ювілейний". Зайнятися відновленням навіть не планують...

До війни жителі Лисичанська жили у рідному місті у своїх будинках, будували плани та мріяли. Російські окупанти непросто зруйнували місто, вони зруйнували життя його мешканців. Багатьом довелося стати вимушеними переселенцями, а хтось залишився виживати у "звільненому" місті. Саме про них сьогодні знімають фільми російські "брати-благодійники"...

Читайте також: "Не робіть цього!": як жителі Лисичанська, Сєвєродонецька та Рубіжного ризикують стати "заручниками", намагаючись врятувати своє житло